За офіційною статистикою, в Україні є понад 100 тис. дітей-сиріт, однак насправді дітей, які входять до групи ризику, у нас набагато більше. Діти з неблагополучних сімей та просто непотрібні діти, батьки яких спочатку були щасливою родиною, а потім розлучилися і створили нові сім'ї, залишивши рідних дітей за бортом - таких безпритульних значно більше, ніж свідчить статистика. Дитбудинки та школи-інтернати часто неспроможні забезпечити покинутій дитині надійне піклування, через що безліч дітей опиняються на вулиці.
Знайти спільне вирішення загрозливих тенденцій для дітей та молоді - такою була ідея міжнародної конференції "Діти групи ризику-2007", що проходила 13-15 вересня у Києві. Конференція зібрала представників різних організацій, які працюють із дітьми групи ризику, закладаючи в основу своєї діяльності євангельські принципи. Протягом трьох днів гості і доповідачі із Росії, США, Іспанії, Бельгії, Румунії та Македонії ділилися власним досвідом роботи з дітьми, дізнавалися про нові методики допомоги покинутим дітям.
Якщо діти - наше майбутнє, то майбутнє України досить туманне. За висновками експертів, наша країна опинилася на шляху епідемії СНІДу та стала однією з перших в Європі за швидкістю розповсюдження ВІЛ-інфекції. Спеціалісти прогнозують, що у 2014 р. за оптимістичним сценарієм загальна кількість ВІЛ-інфікованих становитиме 479 тис. осіб (1,9% нас. віком 15-49 р.); за песимістичним - 820 тис. осіб (3,5% нас. віком 15-49 р.). Щодня у 2014 р. від СНІДу в нашій країні помиратимуть 140 осіб. Але найгірша тенденція полягає в тому, що епідемія ВІЛ швидко виходить за рамки традиційних груп ризику (наркомани, повії, гомосексуалісти, ув'язнені) і поширюється серед, здавалось би, захищених людей, у благополучних родинах. Таким чином, у групу ризику щодо захворювання на СНІД сьогодні потрапляють усі діти, і перш за все - діти вулиці.
Проте сумне лідерство Україна посідає не тільки в розповсюдженні ВІЛ-інфекції. За словами одного з доповідачів на конференції - представника Посольства США у Києві, Уповноваженого з прав людини Марка Вуда - Україна є одним із найбільших постачальників "живого товару" та порнографії, особливо дитячої. І ця проблема перш за все пов'язана з великою кількістю дітей-сиріт.
Проблема залежності дітей вулиці від хімічних та наркотичних речовин, про яку теж йшлося на конференції, разом із проблемами швидкого поширення СНІДу та використання дітей у порно-індустрії - це сторони одного трикутника, який знаходиться у площині неблагополучної сім'ї. Саме невдала сім'я - першопричина цих трьох сумних тенденцій. І вирішення цих проблем полягає у сприянні дітям вулиці знайти нову родину.
- Ми бачимо лише один шлях допомоги цим дітям - витягнути їх із "життя на вулиці", з цього паралельного жорстокого світу у світ, де їх будуть любити і піклуватимуться про них, - говорить учасник конференції Роман Матвіїв ("Нова Надія"). - У дев'яностих роках багато християнських організацій на пострадянському просторі займалися лише тим, щоб нагодувати безпритульних дітей. Але від цього життя цих дітей не змінювалося. "Вулиця" укорінилась у дитячих головах. Багатьом із них життя на вулиці подобається більше, ніж у притулку, інші ж просто не бачать іншого виходу. Переконати дитину добровільно повернутися в притулок - надзвичайно важко. Але наше завдання цим не обмежується: дитина не повинна рости в сиротинці, як у теплиці - не пристосована до реального життя. Ми маємо допомогти дитині з вулиці стати особистістю, навчити її відповідати за себе, ставити мету і досягати успіхів.
Окрім цього, на конференції піднімалося питання допомоги дітям, що зазнали психологічної травми у неблагополучній сім'ї або у сиротинці. На жаль, таких дітей чимало: страх і безпричинна тривога переслідують навіть тих, хто знайшов нову родину. Часто такі діти замкнуті у собі і мовчать про свої страхи. Доктор Доріс Арінгтон із США представила програму допомоги таким дітям, побудовану на тому, щоб дитина змогла висловити свої почуття через малювання. Завдяки дитячим малюнкам можна виявити, що насправді тривожить дитину, зрозуміти її почуття і бажання, її внутрішній світ. У розмові з представниками "Нової Надії" д-р Арінгтон висловила зацікавлення у тому, щоб її книга з арт-терапії була адаптована для України і видана українською та російською мовами.
Роботі з дітьми-інвалідами та їх адаптації в суспільстві був присвячений виступ Ендрю Ердо, представника "Місії Трансільванії" з Румунії. Сумно, що діти із фізичними вадами є ізольованими від світу у чотирьох стінах квартири чи притулку, а діти, яким пощастило з батьками і здоров'ям навіть не здогадуються про їх існування. Ендрю Ердо представив модель дитячого табору, у якому діти-інваліди відпочивали б разом із здоровими дітьми. За добре продуманою організацією, табір такого змішаного типу є чудовим методом адаптації дітей із різними вадами до нормального співіснування з оточуючими. А для здорових дітей це хороший приклад милосердя: вони усвідомлюють, що у світі є люди, яким потрібна їхня допомога чи просто увага.
Про те, наскільки потрібна наша допомога не лише дітям-сиротам, а й вихідцям із сиротинців, розповідав Денис Гореньков з Одеси, представник місії ССХ. Ця організація допомагає дітям-сиротам розпочати життя після виходу із сиротинця. Як відомо, діти, що провели дитинство у притулку, погано пристосовані до самостійного життя: вони не вміють ставити собі мету, досягати задуманого, у них низький рівень знань. Саме таким молодим людям активісти ССХ допомагають вступати у ПТУ чи навіть у ВУЗ, а також підтримують на перших кроках студентів-першокурсників.
Проблем і справді дуже багато. Але конференція у Києві засвідчила, що на кожну з них ми, християни різних конфесій, можемо дати відповідь. Діти тягнуться до того оточення, у якому почувають себе безпечно. Сиротинець не може дати їм такого відчуття, тому багато дітей віддають перевагу вулиці. І принципова позиція "Нової Надії" в тому, що нам слід діяти на випередження - зробити все можливе, щоб покинута дитина знайшла нову сім'ю. Дитині потрібна родина, і це єдиний спосіб уберегти її від життя на вулиці з усіма страшними наслідками: алко-нарко-хімічна залежність, дитяча проституція, венеричні захворювання і СНІД, туберкульоз та багато іншого.
- Ми, християни, можемо похвалитися величністю наших церковних будівель, але якщо ми при цьому нічого не вкладаємо у тих, хто найбільше потребує нашої допомоги, то чого варте наше християнство? - продовжує думку Роман Матвіїв. - Довгий час ми були стурбовані лише тим, щоб вкладати якомого більше грошей і часу у свої храми і зовсім не думали про набагато важливіші речі. Якби ми мислили трохи інакше, то нині в Україні вже була б велика мережа християнських організацій з допомоги дітям-сиротам. Чого варті наші храми, якщо Україна сьогодні потерпає від СНІДу, наркоманії та безлічі інших проблем?
На сьогоднішній день за програмою "Нової Надії" 140 дітей із сиротинців були всиновлені або взяті під опіку. Зараз оформлюються документи на прийняття у нову родину ще 39 дітей. Ці діти вже не опиняться на вулиці. Але скільки ще дітей групи ризику потребують нашої допомоги! Пропагувати та відроджувати авторитет сім'ї - справа кожного з нас.
